На перший навчально-тренувальний збір білоцерківського «Арсеналу» з'їхалося чимало футболістів. Нині до другого кола змагань у складі «канонірів» готуються не тільки ті гравці, хто захищав кольори білоцерківського клубу в осінньому циклі змагань, а й багато потенційних новачків «Арсеналу». Трудомістка міжсезонна робота, як то кажуть, кипить...
І тільки один гравець «канонірів» до цих пір залишається не тільки поза грою, а й поза командного тренувального процесу. Мова йде про Олександра Антоненка, який прийшов до «Арсеналу» ще під час минулого зимового антракту. Але тяжка травма, отримана гравцем вже після другої гри за новий клуб, змусила Сашу майже на рік забути про улюблену гру. Цього літа, здавалося б, Олександр уже готовий був включитися в роботу, але рецидив травми відклав повернення футболіста ще на невизначений час. Щоб дізнатися про самопочуття футболіста, клубна прес-служба зв'язалася з гравцем:
- Днями мені необхідно лягти в ту лікарню, де мене оперували, - говорить Олександр, - і пройти всі залишилися процедури. Відновлювальний процес вже практично завершено. Лікарі сказали, що до тренувань я зможу приступити вже в січні. Так що якщо нічого форс-мажорного не станеться, під час другого збору я вже буду в командній обіймі.
- У січні будеш займатися з основною групою або за індивідуальною програмою?- З цього приводу я ще поговорю зі своїм лікарем і зроблю те, що він порадить.
- Що з цього приводу кажуть у клубі?- Буквально кілька днів тому я розмовляв з головним тренером команди Ігорем Артимовичем. І він мені сказав, щоб я не форсував події і повністю відновлювався. Приємно, що, незважаючи на рік моєї відсутності, в команді на мене як і раніше розраховують.
- А як взагалі самопочуття?- Слава Богу відчуваю себе нормально. Ні спина, ні задня поверхня стегна мене вже не турбують. Єдине, що ще трохи є, це біль у стопі, але лікарі кажуть, що незабаром і з цим все буде в порядку. Тим більше що над усуненням цього залишкового явища я посилено працюю - проходжу ультразвук, електрофорез, відвідую професійних масажистів.
За цей рік вже стільки виходив по лікарнях, що, напевно, вже і сам зможу стати лікарем. Інший раз приходжу до лікарні і починаю їм щось розповідати про своє самопочуття. І непоодинокими були випадки, коли лікарі говорили, мовляв, Саша, та ти про хвороби вже знаєш більше нашого. А головлікар реабілітаційного центру так взагалі запитав, що я планую робити після того, як завершу кар'єру гравця? Жартома натякаючи на те, щоб я йшов до них працювати.
- І що ти відповів на цю щиру пропозицію?- Також відбувся жартом, мовляв, будь-хто, хто з моє похворіє і виходить по лікарям стільки ж, скільки виходив я, може сміливо йти і працювати лікарем.
Ну а якщо серйозно, то бачу себе тільки у футболі. Не можна висловити словами ту ступінь, як я скучив за своєю улюбленою грі. Я вже втомився лікуватися, ходити на всі ці відновлювальні процедури, відвідувати басейни. Скоро вже дельфіном від усіх цих водних вправ можу стати ...
- Почуття гумору - в нормі, а значить і в психологічному плані все нормально?- Згоден, не рідкісні ті випадки, коли футболіста переслідують травми і на якомусь етапі він може зламатися в психологічному плані. Але ж у даному випадку все залежить від людини. Зі мною в цьому сенсі все гаразд.
- Саша, під час першого кола ти був на всіх домашніх матчах «Арсеналу», що можеш сказати про гру своєї команди в осінньому циклі змагань?- Спостерігаючи за грою «Арсеналу» з боку, я по-справжньому зрозумів, наскільки важка професія тренера і чому багато поєдинки «коучі» проводять на ногах, ні на хвилину не сідаючи. Зізнаюся парне, на багатьох матчах від надлишку емоцій я також не міг присісти, мене так і тягнуло вибігти на поле і хоч чимось допомогти своїм партнерам ...
Якщо ж говорити про виступ у першому колі в цілому, то команда виглядала досить непогано. Перед початком нинішнього сезону «Арсенал» посилило декілька досить непоганих футболістів, які по ходу першого кола стали справжніми лідерами. Тільки ось досягати позитивного результату в цьому сезоні, як на мене, команді стало значно складніше, ніж у минулому. Хоча в цьому немає нічого дивного, бо тоді «Арсенал» був дебютантом у першій лізі і спочатку серйозно білоцерківську команду ніхто не сприймав. Нині ж, до білоцерківці ставляться як до серйозного суперника, і не про яку недооцінку мови вже не йде.
В осінньому циклі змагань «Арсенал» видав кілька класних домашніх поєдинків. У першу чергу це стосується гри з ФК «Львів». Непоганими були і матчі з ПФК «Олександрія» та «Кримтеплицею». Якщо б нам удача посміхнулася трохи більше, то з поразкою з Білої Церкви виїхали не тільки б львів'яни.
- Про невдалі ігри спеціально не згадуєш?- Звичайно ж, були і такі матчі. І це в першу чергу поєдинок проти київського «Динамо-2». А ще зустріч з ужгородським «Закарпаттям». Згоден, тоді у нашої команди гра просто не вийшла. Але ж це футбол, а в ньому всяке може трапитися. Неприємно мене вразило дещо інше. Це поведінка деяких (якщо їх можна так назвати) «уболівальників». Під час гри «Арсеналу» з «Прикарпаттям» один такий «шанувальник футболу» був постійно чимось незадоволений. То хтось, на його думку, з гравців «Арсеналу» повільно біжить, то пас неправильно дають, то ще щось. І до кожної дії гравців у нього був припасений свій єхидно-злорадний коментар. Коли ж команда на останніх хвилинах вирвала перемогу, то він так щиро радів, що не можна було й подумати, що ще якийсь час назад зловтіха мало не з вух у нього перло. Зізнаюся чесно - стало дуже неприємно. Якщо ти справжній вболівальник, підтримуй команду незважаючи ні на що. Футболісти адже заради вболівальників-то й грають.
Знаєте, під час матчу з олександрійців, неподалік від мене розташувалося керівництво ПФК «Олександрія» та воно так добре відгукувалося про «Арсенал», я навіть мимоволі загордився, що є гравцем цього клубу. І це про команду кажуть сторонні люди. А тут вболівальники з Білої Церкви і таку єресь несуть... Гидко... Втішає, хоча і слабо, те, що такі «уболівальники» є скрізь.
Сергій Резніченко, прес-служба ФК «Арсенал»
