Черговий сезон першої національної ліги відрядив до еліти двох учасників, котрі уже там бували, вкотре втратив учасника по ходу сезону й попрощався із командою, котра ніяк не хотіла прощатися.

Майже рік тому 18 колективів розпочинали першоліговий забіг. До фінішу дійшли не всі, багатьом завершення принесло розчарування, інші зазнали ударів, звідки не чекали, а дехто навіть в умовах нашого бурхливого футболу зберіг рівновагу. Тож кому пішов на користь останній сезон? Із ким перша ліга прощалася зі сльозами на очах, а з ким – без особливого жалю? Поміркуємо над підсумками першолігових перегонів.

«Ліфт» не спрацював

На початку сезону вболівальник завше любить слухати прогнози, а то й сам намагається міркувати про можливий розклад сил, прикидаючи, яке ж місце «світить» його команді. Про «Закарпаття» озивалися в такому дусі: «та це ж ліфт, повернуться, як і раніше це робили». На прізвисько «ліфтери» в Ужгороді ображаються. І справді – цього разу «ліфт» не спрацював, і команда лишилася на переекзаменування в першій лізі. Йдучи загалом рівно, команда втратила кілька необов’язкових очок, а останньою краплею стала домашня поразка від «Львова», коли після першого тайму закарпатці «горіли» з непристойними 0:3. Хоча ужгородці й відквитали два голи, маючи ще й шанс зрівняти рахунок, але не реалізувавши пенальті, для Гамули вже не було аргументів лишатися. Колоритний тренер, котрий подарував команді своє обличчя ще в прем’єр-лізі, здався на півшляху до повернення.

Гамулу змінив Севидов, і ця рокіровка стала знаковою: перспективний наставник застав деморалізований колектив, котрий не зміг повести до висот – фактично, нині ми бачимо руїни старого «Закарпаття». Старе розвалене, нового ще не зведено. А от «Кримтеплиця», очолювана найближчим соратником Севидова – Федорком, на диво успішно зіграла свої наступні матчі й фінішувала на дві сходинки вище, аніж минулого літа, до останнього ведучи боротьбу за бронзові медалі. І це при тому, що у міжсезоння команда втратила найкращого гравця першої ліги минулого сезону за версією «УФ», Кучеренка, а взимку – й форварда Діабі (ще на старті сезону говорили про нібито інтерес до сенегальця з боку «Реалу», проте він виявився непотрібним не лише Мадриду, а й самому Молодіжному – після одного голу за півроку з ним тихцем попрощалися).

Що цікаво, виявився невдалим іще один резонансний тренерський перехід – Покора, котрий пішов у «Геліос» з Бурштина, навіть не допрацював там до кінця сезону. Шеховцову, котрий почав виконувати обов’язки головного тренера «сонячних», за іронією долі довелося до останнього боротися з колишньою командою свого патрона – «Енергетиком», за уникнення 16-го, «плей-офного» місця.

Що стосується персоналій, варто відзначити, що не прижилися у першій лізі обидва найкращі бомбардири (і найкращі гравці) другої ліги – Климов, перейшовши із «Кременя» до вінницької «Ниви», виходив переважно на заміни й забив лише кілька м’ячів, Коробкін у складі «Буковини» забивав украй мало і зазнавав багато критики. Обидва по ходу сезону повернулися у другу лігу, але вже у нові групи: Климов грав за «Суми», став віце-чемпіоном Групи «А», проте не зумів повторити результативності зразка минулого сезону. Як і Коробкін – той свої перші голи за свердловський «Шахтар» забив аж наприкінці сезону.

«Бронзова» стабільність

Всупереч усім бідам та проблемам, другий сезон поспіль фінішує на третьому місці алчевська «Сталь». Хоча про її фінансові проблеми говорять уже не пошепки, а на весь голос, а кожне півріччя змушує Волобуєва шукати заміни лідерам, команда знову порадувала як грою, так і волею до перемоги. І хоча Шевченко, будучи одним із найкращих бомбардирів усієї ліги, перейшов у стан майбутнього переможця дивізіону, команда продовжувала забивати чимало. Кажуть, і цього літа «Сталь» ризикує втратити чергову порцію підготованих майстрів. Але була б сама команда, а знову компенсувати втрати вона зможе.

Іще однією командою, котра другий рік фінішує на тому ж місці, є «Арсенал». Взагалі, час іде, а в команді зовні міняється небагато – втратили Деревльова, котрий ще недавно уособлював собою усю атакувальну гру команди, натомість награли Гудзикевича, Огирю, Леонова. Не змінюється не лише дев’яте місце в турнірній таблиці, а й «вічні» проблеми команди із дислокацією – як не грала вона в Білій Церкві минулого сезону, так і в звітному поневірялася чужими райцентрами Київщини.

Новачки не для биття

Іще одна приємна тенденція – команди, котрі перейшли із другої ліги, у першій уникли тренерських рокіровок та серйозних кадрових пертурбацій, провели низку досить яскравих матчів і загалом на новому рівні не загубилися. «Титан» та «Нива» фінішували поруч в середині турнірної таблиці, а «Буковина» навіть була певний час серед лідерів, у підсумку фінішувавши на сьомому місці. Саме у складі чернівчан, котрі вперше після тривалої перерви опинилися у першій лізі, грав найкращий бомбардир сезону Гунчак. Русланові, попри зменшення результативності ближче до завершення першості, вдалося забити 20 голів, чим він перевершив минулорічне досягнення Кучеренка (до загального рекорду далеко – Чуйченко забивав 35 м’ячів у часи, коли побільше матчів на сезон проводилося). Відзначаємо, до речі, іще одну тенденцію: і Кучеренко, і Гунчак – напівоборонці за амплуа. Про кризу бомбардирів-нападників свідчить і велика кількість інших напівоборонців серед найвлучніших, а також те, що найяскравіші форварди не змогли провести сезон на одному диханні, забивавши більше в одній половині, а іншу ледь не провалюючи.

Інтрига та інтригани

Дожилися ми й до тих часів, коли у першій лізі по-справжньому гаряче. Хоча лідери перегонів і викристалізувалися ще восени, по-справжньому комфортно почувати вони почали себе лише під кінець сезону, а офіційно підвищилися в класі – лише в останніх турах. За бронзові медалі боротьба точилася до останнього туру. Попри те, що двійко команд, котрі достроково й напряму вилетіли із першої ліги, визначилося раніше (через зняття калінінців та виняткову безнадійність ситуації в Івано-Франківську, де все чекали, поки вступить у свої права новий інвестор, але й до цих пір ніяк не дочекаються), внизу було гаряче завдяки тому, що 16-й команді сезону випадало грати у перехідних матчах.

«Прикарпаття» уже встигло набути слави «команди, котра не вилітає» – неодноразово, займаючи місця у зоні вильоту, франківська команда все ж лишалася у першій лізі – то через зняття інших команд, то завдяки тому ж Калушу, котрий виграв другу лігу, але там і лишився, поступившись місцем обласному центру. Коли ж «Лукор» зникав, із Франківська допомоги не було…

Нині, схоже, «Прикарпаття» таки вилітає. Але Івано-Франківщина зберігає своє представництво у першій лізі завдяки «Енергетику», котрий мужньо виграв стиковий матч у «Сум». Щоправда, не без скандалу – напередодні не виїхавши на завершальний матч у Вінницю.

На жаль, знову сезон першої ліги не обійшовся без резонансних скандалів. Якщо минулого року справа «Волині» щодо порушення «Кримтеплицею» ліміту на юних гравців дійшла аж до судів, то цьогорічні заяви одного із очільників «Закарпаття», що він їх зробив через «УФ», радше зійшли на гальмах, аніж призвели до реальних наслідків чи санкцій.

Головне ж – ми дійсно отримали інтригу у першій лізі. Тепер би забезпечити надійний ґрунт для учасників другого за рангом професійного дивізіону. Сподіваємося, що наступного сезону відійде у минуле ганебна практика зникнення команд, коли до фінішу доходимо не в повному складі. Адже від цього, не в останню чергу, залежить як рівень конкуренції у всій лізі, так і стрункість календаря.

Нарощування сили, а не користування обставинами

У прем’єр-лігу за підсумками сезону ми відряджаємо «Олександрію» та «Чорноморець». На відміну від минулого сезону, коли «Севастополь» дістався еліти вперше в історії, цього разу маємо не дебютантів, а «поверненців». Звісно, прогнозувати турнірну долю новачків УПЛ – справа невдячна. Проте радує, що цього разу маємо не вирішення локальних завдань, яке стало б можливим радше завдяки слабості суперників, а повноцінне підвищення у класі. І не самої команди, а цілого клубу: в Одесі уже набуває рис майбутній новий стадіон, в Олександрії поруч із спорткомплексом «Ніка» виріс Дім футболу – споруда, подібної до якої, за призначенням та функціоналом, немає в інших провінційних регіонах. До того ж, надійною опорою команд має стати й клубна школа: в Одесі із цим взагалі немає проблем – у друголіговій команді, котра, до речі, фінішувала досить високо, є низка перспективних хлопців, на Кіровоградщині ж добре відомий «Аметист», вихованці якого й мають пробувати сили вже у турнірі дублерів.

Не форсували завдання, а планомірно росли й колективи. В Одесі команді, дбайливо зібраній Наконечним, не вистачало якоїсь дещиці, щоб вистрелити. Григорчук знайшов необхідне посилення – як кадрове, так і тактичне. «Чорноморець» заграв, і тепер у еліту повертаються досвідченіші Балашов, Політило, а також юні та яскраві Силантьєв із Тащи. Цікаво буде поглянути в еліті й на групу креативних гравців «Олександрії» – Ксьонза, Старенького, Козака й, передовсім, Таргамадзе. Ясна річ, не всі із нинішнього складу плавно перейдуть із першої ліги у найвищу, будуть і нові імена. Головне – щоб і Шаранові, і Григорчукові вдалося взяти усіх необхідних їм новачків і серйозно попрацювати упродовж коротесенького літнього міжсезоння. А щодо прем’єр-ліги, то, звісно, є негативний приклад «Севастополя», котрий зумів запросити вікових легіонерів, але так і не спромігся обзавестися клубним стадіоном. Але є й «Волинь», котра пройшла неминучу акліматизацію, але в підсумку фінішувала на досить високому місці, фактично не маючи проблем із продовженням елітної прописки.

Плани намічено, завдання відомі

Літо – спекотний період для команд першої ліги. У всіх відношеннях. Безсумнівно, буде проведена велика селекція, відбудеться чимало трансферів. Хочеться ж, щоб новий чемпіонат не повторив помилок попереднього. Передовсім, щоб усі команди грали на своїх аренах, а не поневірялися по хоч і сусідніх, але чужих містах; щоб до фінішу дісталися усі й не упали за ним, а продовжували б грати й у наступних змаганнях; щоб перша ліга продовжила відкривати нові імена й забувала про фінансову невизначеність, думаючи лише про футбол.

Артур ВАЛЕРКО, «УФ».

На виноски:

+ РУСЛАН ГУНЧАК. Досвідчений напівоборонець – один із тих ветеранів, котрі недарма їдять «першоліговий хліб» (назвемо у їх числі іще Полтавця, Опрю, Лавренцова, Хомина, Мостового – перелік не повний). 19 голів за сезон та низка результативних передач – це прекрасний подарунок вихованця чернівецького футболу рідному клубу.

- МАТВІЙ БОБАЛЬ. Сильний бомбардир, у якого немає вже, напевно, таємниць на рівні першої ліги, у першій частині сезону боровся із Гунчаком за лідерство і часом навіть обганяв його у перегонах найвлучніших. Проте навесні забив лише два м’ячі й нічим не зміг допомогти своїй команді, котра стрімко відставала від лідерів.

+ АНДРІЙ ГУСИН. Очоливши «Динамо-2» під час зимового антракту, тренер-початківець зумів значно поліпшити результати своєї команди – як порівняно із першим колом, так і з минулим сезоном. Восьме місце – перше досягнення. Головне ж – щоб хлопці переймали «премудрості» від великого у минулому футболіста й уже скоро сягнуть його рівня.

- ІГОР ГАМУЛА. Важко сказати, чого саме не вистачило епатажному наставнику, щоб повернути свою команду в еліту. Внутрішні причини нам не відомі, зовні ж очевидно, що навесні команда виглядала блідо, низка лідерів осінньої частини стартували навесні в препоганій формі, що «гикнулося» й наступникові Гамули – Севидову.

+ «ЗІРКА». Другий рік поспіль кіровоградці фінішують на 12 місці, але наскільки різні емоції це супроводжують! Команда, котра більшість осені пройшла на дні, при Бузникові переродилася, видала велику серію домашніх перемог із великим рахунком, а головне – зберегла місце в першій лізі, навіть уникнувши стикових матчів.

- «ФЕНІКС-ІЛЛІЧІВЕЦЬ». Ні, не ту команду «Феніксом» назвали. Відродитися із попелу, але не в Калініному, а в Ялті, їй не вдалося. І всі помпезні презентації, «іноземні інвестори» та майбутні амбіції так і лишилися лише на папері. Поряд із розробленим новим клубним гербом та амбіціями прославити курортне місто.

Сезон 2010/2011 у калейдоскопі подій та цифр

На матчах першості побувало 548 585 глядачів (в середньому — 1 892 за игру).
Матчі першості обслуговувало 30 арбітрів. Найбільше ігор провели Олександр Бондар (Хмельницький), Віталій Дяденко, Геннадій Махно (обоє — Кіровоград), Михайло Митровський (Ужгород), Артем Ноздрачов, Сергій Скирда (обоє — Харків), Сергій Скрипак (Київ), Юрій Фощій (Черкаси) — по 14.
Зафіксовано 16 варіантів рахунків. Найпопулярніші — 1:0 (57 разів), 2:1 (51 раз) та 2:0 (35 разів). Найбільше голів (7) було забито в матчах «Фенікс-Іллічовець» — «Зірка» — 1:6, ФК «Львів»- «Фенікс-Іллічовець» — 6:1 та «Прикарпаття» — ФК «Львів» — 1:6.
В 306 матчах зафіксовано 156 перемог господарів, 64 нічиї, 86 перемог гостей.
Забито 728 голів (в среднем — 2,51 м’яча за гру): господарі — 427, гості — 301. Найрезультативніший тур — 16-й (32 м’яча).
Призначено 82 пенальті (реалізовано — 62): 59 — на користь господарів (44 голи), 23 — на користь гостей (18 голів). Найчастіше пробивало пенальті «Закарпаття» — 10 разів (7 голів), Найчастіше призначались 11-метрові удари у ворота «Геліосу» — 9 разів (7 голів).
До «позначки» підходило 48 футболістів, а частіше за інших других пробивал 11-метрові удари Валентин Полтавець («Дністер») — 6 разів (6 мячів).
В першості зафіксовано 45 перемог з великим рахунком (33 — господарі, 12 — гості), які на рахунку 14 команд. Найбільше перемог у ПФК «Олександрія» (7).
Зафіксовано 31 вольова перемога (17 — господарі, 13 — гості), яких добивались 13 клубов. Найбільше перемог в «Арсеналу» та «Буковини» — по 5.
Арбітри показали гравцям 1202 жовті картки та 48 червоних. Найбільше попереджень у «Нафтовика» (86), найбільше вилучень у «Зірки» (6).
5 футболістів стали авторами 5 хет-триків першості.
48 гравців ставали авторами 63 дублів першості. Найчастіше стріляли дуплетом Матвій Бобаль («Закарпаття»), Сергій Герасимець («Нива»), Руслан Гунчак («Буковина») та Олександр Кочура («Зірка») — по 3 рази.
В першості зафіксовано 15 автоголів гравців 10 клубів: 2 самостріла — у Олександра Лавренцова («Дністер»).
Найстарший учасник першості — Володимир Ковалюк (03.03.1972 р.н.) з «Прикарпаття», наймолодший — Олег Маїк (23.10.1994 р.н.) з ФК «Львів».

Михайло ЮРКІВ, «УФ»

	Вторник, 23.04.2024, 11:52	Вітаю Вас Гість \| RSS

Головна Реєстрація Вхід