Воротар «канонірів» відповів на найцікавіші питання користувачів нашого сайту.

- Чи вплинула на вибір твого амплуа аналогічна позиція брата?

- Ні. Вибір амплуа - моя особиста ініціатива. Як і у багатьох гравців, моя футбольна кар'єра починалася з дворових баталій, і я дуже любив грати на позиції півзахисника. І якось раз у нас в команді не виявилося голкіпера, і я став на ворота. Не пам'ятаю як тоді і завершилася наша гра, але пропустив я ти то один, чи два голи, хоча наш суперник (СДЮШОР зі Стаханова) був дуже серйозним. Саме після того дитячого поєдинку зрозумів, що якщо вже і доведеться пов'язати своє життя з футболом, то буду тільки воротарем. До того ж воротарю під час матчу і бігати-то особливо не доводиться (сміється).

- Наскільки (за п'ятибальною шкалою) тобі комфортно в «Арсеналі»?

- Однозначно на п'ять балів. Тут для гравців створені дуже гарні як побутові умови, так умови для плідних тренувань. До того ж керівництво «Арсеналу» завжди виконує всі свої обіцянки, навіть якщо вони не прописані в контракті.

- Чи плануєш ти після закінчення контракту з «Арсеналом» продовжити його? Або є цікавіші пропозиції?

- Цікаві пропозиції... Ні, поки що мене все влаштовує в «Арсеналі». До того ж після 30 років дуже важко знайти собі якийсь цікавий варіант саме в Україні. Як правило, вікові гравці під кінець кар'єри хочуть заробити собі якісь гроші і виїжджають в країни ближнього зарубіжжя - Казахстан чи Узбекистан. Але про закінчення кар'єри я поки що й не думаю, і якщо буду потрібен білоцерківському клубу, то з превеликим задоволенням буду грати за «Арсенал» і надалі.

- З ким в команді ти спілкуєшся найбільш тісно?

- У «Арсеналі» панує пречудова дружня атмосфера, якихось окремих угруповань футболістів, як це іноді буває в інших командах, у нас немає. Тому у мене з усіма хлопцями дуже хороші взаємини.

- Кирило, які в тебе стосунки з іншими воротарями «Арсеналу»?

Як я вже сказав вище, у нас дуже дружний колектив. Якщо ж питання стосується саме взаємовідносин з іншими воротарями команди, то і з Мар'яном Марущаком і з Богданом Мельниченко за п'ятибальною шкалою наші відносини на шість балів. Найголовніше, що у взаєминах з колегами немає місця заздрості. Всі ми знаходимося в однакових умовах, а місце у воротах займає той голкіпер, хто, на думку тренерського штабу, краще готовий до гри.

- Як відомо, футболісти - люди забобонні. А в які прикмети віриш ти?

- Особисто я не дуже забобонна людина. Я не надаю значення тому, з якої ноги краще підніматися з ліжка або виходити на футбольне поле. І якщо мені дорогу раптом перебіжить чорна кішка, то я не буду її оббігати десятою дорогою.

Більшою мірою я дотримуюся, спортивних прикмет, якщо так можна виразитися. Дивлюся особисто по собі, у скільки мені потрібно лягти спати перед грою, за скільки і що саме мені потрібно поїсти в день матчу.

- По-моєму, ці прикмети називаються режимом?

- Можна і так сказати. У нас немає тотального контролю, як це часто буває в інших командах. Тренера нам повністю довіряють, і ми намагаємося не розчаровувати їх.

- Чи можеш ти згадати якийсь незвичайний, містичний випадок, пов'язаний з тією чи іншою прикметою?

- Містикою я б це не назвав, але нам, коли ми їдемо на гру, не дай Бог побачити весільну процесію. Перевірено - не на фарт це...

- На кого серед відомих голкіперів ти тримаєш рівняння?

- З великою симпатією ставлюся до воротаря мадридського «Реала» і збірної Іспанії Ікер Касільяс. Він рівний воротар в усіх відношеннях. Касільяс непогано грає як на лінії, так і на виходах. Та й зі стабільністю у нього все в порядку. Але перераховуючи переваги цього воротаря, я не маю на увазі те, що в чому-небудь йому наслідую. Думаю, що у кожного голкіпера повинна бути своя власна манера гри.

- За яку команду української Прем'єр-ліги і як давно ти вболіваєш?

- Не можна сказати що вболіваю, скоріше, віддаю перевагу. Це донецький «Шахтар». Донеччани нині демонструють хорошу, а головне стабільну гру. У них дуже хороший, навіть за європейськими мірками, підбір футболістів, тренує їх висококваліфікований фахівець.

Ще виступаючи в юнацькому футболі, я провів кілька матчів за юнацький склад «Шахтаря». І хоча надалі закріпитися там мені вдалося, все одно з тих пір симпатизую донецькому клубу.

- Кирило, що ти вважаєш найвищим досягненням у своїй футбольній кар'єрі?

- Сподіваюся, що найвище досягнення в моїй кар'єрі ще попереду. Маю на увазі вихід разом з «Арсеналом» у Прем'єр-лігу. Якщо ж брати досягнення на рівні юнацького футболу, то це, безумовно, виступ у складі юніорської збірної у фінальній частині Чемпіонату Європи, що проходила в Австрії в 1997 році.

Тоді під керівництвом Валентина Луценка у нас підібрався непоганий склад. Свої перші кроки до національної збірної України робили Анатолій Тимощук, Максим Калініченко та Андрій Воронін. У груповому турнірі ми одну гру виграли, одну програли і ще один матч завершився внічию. З групи ми, на жаль, не вийшли і за підсумками змагань зайняли всього лише дев'яте місце, але атмосферу, що панувала на європейському чемпіонаті, забути неможливо.

- А чи є у твоїй кар'єрі епізод, про який ти згадуєш з жалем?

- Це, безумовно, словацький період моєї кар'єри. У свій час я виступав за ФК «Михайлівці», який грав тоді в першій лізі. Незабаром мною зацікавився клуб словацького елітного дивізіону «Татран» з Прешова. Однак керівництво «Міхайлівців» мене просто нікуди не відпустило. Коли я підписував з ними контракт, мене запевнили, що в нього включений пункт, за яким якщо мною зацікавиться клуб вищої ліги, то вони мене зобов'язані відпустити. Але на ділі вийшло зовсім інакше, і я був змушений повернутися в Україну.

- Знаю, що ти захоплюєшся комп'ютером. Які сайти відвідуєш найбільш часто? Яким ігор віддаєш перевагу?

- У комп'ютерні ігри практично не граю. Можу іноді пограти в «павука» або ж розкласти якийсь пасьянс. В Інтернеті ж відвідую ті сайти, на яких можна подивитися останні кіноновинки, послухати хорошу музику. У соціальних мережах хоч і зареєстрований, однак свою сторінку відвідую рідко.

- З уболівальниками он-лайн спілкуєшся?

- Ні. Хоча було б цікаво.

- Як тобі Біла Церква? Чи є улюблені місця, де буваєш найчастіше?

- Місто мені дуже подобається: гарне, чисте, доглянуте. Люди тут добрі, привітні й чуйні. Не буду оригінальним, якщо скажу, що в Білій Церкві мені найбільше подобається дендропарк «Олександрія». Це дійсно справжня міська перлина. У нас там постійно проходять пробіжки. А ось прогулятися з сім'єю в парк виходжу не так часто, як хотілося б.

- Тебе часто можна побачити з навушниками, яку музику слухаєш?

- Улюбленого виконавця у мене немає. Подобається музика 80-х і 90-х років у стилі диско і техно.

- Що порадиш хлопцям, що мріють стати футболістами?

- Перш за все, терпіння, наполегливості і впевненості в собі. Відразу все вдатися не може. Тому потрібно плідно працювати і впевнено йти до своєї мети, якщо ти дійсно хочеш стати професійним гравцем.

- Розкажи про свою сім'ю.

- Від першого шлюбу в мене росте синочок Данило, якому зараз сім років. На даний момент живу з найгарнішою дівчиною Оленою та її донькою Машею, яку вважаю своєю дитиною. Я вдячний долі за те, що зустрів таку людину. Тому зараз мені, подвійно приємніше жити в Білій Церкві і грати за «Арсенал».

- Яка у тебе мрія?

- Я вже вийшов з того віку, щоб мріяти про щось нереальне. Головне - здоров'я і щоб була хороша стабільність в сімейному житті. Хочу, щоб травми обходили мене стороною, щоб своєю грою, я якомога довше приносив радість білоцерківським уболівальникам.

- І наостанок побажання від уболівальників: Кирило, хотілося б побажати тобі подальших успіхів у грі і, звичайно ж, менше пропускати.

- Дякую. Буду старатися.

P. S. Вірна відповідь на питання Кирила - перехідний матч за право грати в Першій лізі «Арсенал» - ФК «Полтава», що відбувся в липні 2009 р. Першим її надіслав Дмитро Петрович (ел. пошта s***p@ukr.net). Вітаємо переможця та, для отримання призу, просимо повідомити контактний номер телефону на arsenalbc@of.ua.

	Суббота, 20.04.2024, 16:27	Вітаю Вас Гість \| RSS

Головна Реєстрація Вхід