Понедельник, 20.11.2017, 06:48

 
Меню сайту

Партнер сайту

Календар
«  Декабрь 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Статистика
Анализ веб сайтов
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Головна » 2014 » Декабрь » 26 » Юрій Ткачук: «Синьоокий – вельми амбіційний»
01:31
Юрій Ткачук: «Синьоокий – вельми амбіційний»

Одним із перших, хто нинішнього міжсезоння залишив склад білоцерківського ПФК «Арсенал-Київщина» став 25-ти річний захисник Юрій Ткачук.

Талановитий оборонець до команди прийшов влітку 2013 року, саме тоді, коли власне й було реорганізовано білоцерківський клуб. Юрію знадобилося зовсім мало часу, аби не просто стати гравцем основного складу, але й одним із лідерів команди. За два сезони, проведені в «Арсеналі», Ткачук зіграв чи не більше всіх матчів за «канонірів»… Тож саме з того, що спонукало Юрія залишити білоцерківську команду, ми й почали нашу розмову:

— Зрозумійте мене правильно, — бере слово Юрій, — на даний момент «Арсенал-Київщина» це насамперед проект для молодих хлопців. Основне завдання клубу, що вже не раз було озвучено його керівництвом – відшукувати та виховувати молоді таланти. Мені вже 25 років і я вже далеко не в статусі «молодого-перспективного». Відтак хочеться спробувати свої сили в іншій команді, адже маю неабияке бажання виконувати завдання більш високого рівня.

— Майже водночас з тобою білоцерківський клуб залишив Вадим Гриппа, який, якщо вірити чуткам, може заграти в одному із зарубіжних чемпіонатів. А чи є у тебе варіанти з працевлаштуванням?

— Я завжди дотримуюся тієї думки, що не варто говорити про те, що ще не відбулося. Так, певні плани щодо продовження подальшої кар’єри я маю. Проте про щось конкретно говорити поки що зарано.

— Якими критеріями керуватимешся при виборі майбутньої команди?

— По-перше, це хороший колектив. По-друге, перед командою повинні бути поставлені максимальні завдання…

— …а фінансовий бік питання?

— При виборі команди, гроші для мене ніколи не стоятимуть на першому плані.

— Повернімося до «Арсеналу». Як тренерський штаб та керівництво клубу сприйняли твоє бажання залишити команду?

— Цілком нормально. І президент клубу Олександр Синьоокий і головний тренер Микола Литвин знають, які цілі та завдання особисто я ставлю перед собою. Тож коли, після завершення осіннього циклу змагань, було оголошено курс на омолодження складу, ми детально про все поговорили, дійшли до обопільної згоди, потиснули один одному руки і побажали удачі.

— Юрію, а можливо ти вже ж дещо поквапився? Адже за словами тих-таки керманичів білоцерківського клубу навесні команда являтиме собою сплав молодості та досвіду…

— У ПФК «Арсенал-Київщина» я провів півтора року, про що аніскільки не шкодую. Навпаки, за цей час він став рідним для мене. Біла Церква, клуб, команда, колектив, навіки зайняли окреме місце у моїй душі, моєму серці. Було вельми приємно відчувати себе частинкою цієї команди, котрій я сповна віддавався…

Однак життя наше мінливе. І на даному етапі я відчуваю, що щось у своєму житті мені необхідно змінювати. Так, я залишив білоцерківську команду. Проте хто знає, може наші шляхи ще перетнуться.

— А чим саме тобі запам’ятався період проведений у ПФК «Арсенал-Київщина»?

— У білоцерківській команді набув певного, якщо хочете, керівного досвіду. Я був віце-капітаном і цей статус до дечого зобов’язував. Доводилося думати не тільки за себе, а й за молодших хлопців, з якими виходив на футбольне поле. Не раз бували випадки, коли по ходу поєдинку доводилося приймати рішення не те, яке мені було більш до вподоби, а те, яке потребувала команда. Траплялося, що загальної користі на молодих хлопців й нагримати треба було.

Зауважу, мені до вподоби брати на себе відповідальність, як на футбольному полі, у найнапруженіший момент гри, так і за межами ігрового майданчика. Це в мене ще з дитинства, коли у дитячо-юнацькій спортивній школі я ледь не впродовж усього терміну навчання був капітаном команди.

— Можливо є якісь поза футбольні спогади?

— Здається у травні у нас виникла невеличка пауза у чемпіонаті і ми провели товариський поєдинок з резервістами однієї з військових частин Білої Церкви. До сих пір пам’ятаю азарт, з яким на гру проти нас вийшли військові. Запам’ятався і той гостинний прийом, який нам влаштували військові. Вони почастували нас смачним армійським обідом, влаштували лікнеп по поводженню зі зброєю.

Пам’ятна мені і прес-конференція, що складалася з питань, надісланих нашими вболівальниками. Почесне право представляти команду і відповідати на запитання від імені всіх наших хлопців випало саме мені.

Також у Білій Церкві я знайшов своє кохання…

— За час твого виступу в білоцерківської команді змінилося три тренера. Робота з яким з них запам’яталася найбільше?

— Як на мене, у гравця не повинно існувати такого поняття як подобається або не подобається тренер. Є наставник і є футболіст. Один каже що треба зробити, інший повинен це зробити, не задаючи зайвих питань.

— І все ж таки, чим особисто тобі пам’ятна робота з кожним із білоцерківських тренерів?

— Співпраця з кожним з них дали мені неоціненний досвід. І Вадим Мандрієвський і Євген Фещенко і Микола Литвин безумовно відрізняються один від одного за своїм підходом до тренувального процесу. Проте кожному з них була притаманна своя тренерська «фішка», тож з усіма працювати було цікаво й пізнавально.

— Юрію, а що можеш сказати про клубну інфраструктуру ПФК «Арсенал-Київщина»?

— Після зміни керівництва, клуб отримав друге життя. На чолі його став хоча й молодий, однак вельми амбіційний і талановитий керманич – Олександр Синьоокий, що постійно прагне до клубного розвитку, його самовдосконалення. Олександр Вікторович зібрав по-справжньому сильну адміністративну команду однодумців, котрим до снаги вирішення складних завдань. І хоча наразі у клубі не найбільші зарплати, навіть на рівні другої ліги, це компенсується стабільністю. За той час що я провів у клубі, майже не виникало жодних затримок по виплаті заробітної платні та преміальним.

— Якому відпочинку ти надаєш перевагу під час зимового антракту: сидячи біля телевізора чи все ж таки активному?

— Звичайно після виснажливого сезону хочеться забути про режим і вдатися до релаксу: подовше поспати, побільше поїсти… Однак я професіонал тож мушу тримати себе у належній спортивній формі. Нині з друзями збираємося та граємо у міні-футбол, та й вранішню пробіжку ніхто не відміняв.

— Тож якщо вже завтра треба вийти на футбольне поле…

— Жодних проблем не виникне. На два тайми, думаю, мене вистачить.

— Скоро Новий Рік. Яке бажання, якщо не секрет, загадаєш коли годинник битиме дванадцять ударів?

— Чесно кажучи, особисто для себе ніколи нічого не загадую. Адже будь-яке бажання, це не що інше, як мета, до якої будь-що треба прагнути. І тут уже вже залежить лише від тебе. Хочеш – досягнеш свого, не хочеш – так навіщо тоді мати якусь мету?

Своїй сім’ї, своїм рідним, близьким та друзям я загадаю щастя, здоров’я та удачі. Своїй Україні я загадаю мирного неба. Аби ця нікому не потрібна війна скоріше б закінчилася. Щоб нарешті у нашій країні запанували спокій, затишок та благополуччя. Я не просто буду це щиро бажати. Я молитимуся за це…

ПФК «Арсенал-Київщина»

Переглядів: 1142 | Додав: Admin
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Новини партнерів

Лінки

Follow arsenalbc on Twitter


Арсенал БЦ - Офіційний сайт

FANAT Fan News

Решта сайтів »


arsenalbc.of.ua